Ранок почався якось не зовсім гарно. Пасмурна погода, дощ за вікном, холод і ніякого бажання вилазити з тепленького ліжечка - ось що очікувало мене з самого ранечка. Дякуючи третій парі я змогла дозволити собі поніжитися побільше в ліжку з філіжанкою кави і перечитуванням теорії до першого семінару. Хоч я не зовсім виспалась, та цей ранок зовсім не можна назвати поганим.
Якою б сірою погода не була, я все одно люблю таку погоду. Це погода для роздумів, мрій, романтики. Тож ранок був цілком затишний і в різноманітті думок і мрій.
Далі я витягла свої улюблені руді осінні черевички, теплий шарфик, знову ж рудий, теплий світер і потихеньку почала виходити до університету, та дещо затримало мене. Я раптом згадала, що виходити слід о 10:30, а на телефоні було 9:27. Як виявилось, годинник в коридорі зовсім став. Так я отримала ще годинку для відпочинку і різних думок. Цей хаос думок був настільки великим, що для того, щоб їх хоч трохи вгамувати, я увімкнула улюблену музику, тож решту часу я провела у спогадах, які виринали з пам'яті, бо кожна з улюблених пісень має в собі якусь частинку мого життя.
Потім були пари, які нічим би не запам'яталися, якби не прихід хлопця, який тільки-но приїхав з ато. Я не буду переказувати те, що він нам розповідав, та напишу лише одну цитату з усього, що було почуто.
"Я чудово тепер розумію свого дідуся, який пройшов всю Велику Вітчизняну, і зовсім нічого не хотів мені розповідати. От і я б з задоволенням нічого не розповідав би нікому. Це страшно, справді!"
Цей хлопець пройшов від Євромайдану до Сходу. І тільки 2 тижні, як повернувся додому, де його чекає вагітна дружина,якій скоро народжувати.
Вдячність і гордість, яка переповнювала мене, не описати словами. Просто низький уклін йому, бо завдяки йому ми можемо жити мирно в нашому місті і не бачити й не чути гарматних залпів.
Потім завдяки моїй одногрупниці я знову згадала, що я насправді мала дитина в душі:) Їй треба було в фото школу зробити фото міста в русі, тож я їй допомогла в цьому, поганяла голубів, отримала багато радості і кілька фото:)
Потім була буденність: підготовка до пар, прогулянка, півтори години занять для себе і собою, вечірня прогулянка з улюбленою музикою в навушниках, вечеря і закінчення підготовки до пар.
Такий собі сірий буденний день з деякими яскравими вкрапленнями;)
А мораль цієї розповіді така: яким би сірим і буденним день не був, в ньому завжди можна знайти щось гарне, а якщо не можеш знайти, то додай барв самостійно!;)
Коментарі
Дописати коментар