Замість вступу.

Чомусь мені пишеться тільки з телефону і коли часу немає, коли є чим зайнятись і є щось важливіше, ніж запис в блозі, та все ж я наважуюсь сісти, трохи зібрати думки докупи і вперед. Так і з'являється якийсь запис. Я знаю, що не стати мені гарним, як то пафосно себе називають сьогодні, "блогером". Я не пишу якісь філософські трактати, не пишу про моду/стиль/косметику, нічого нікому не раджу, не роблю якихось аналізів і характеристик книжок/фільмів/подій. Я пишу для себе, щоб десь висловитись. Мої думки можуть здатись дурними, мрійливими, несерйозними, та якими завгодно. Вони не обмежені в часі і просторі, темах чи ще чомусь. Я пишу про все і про нічого.

Частіш за все ідея народжується вже під час того, коли я почала писати. Я багато ллю води, згодна. Я часто повторююсь. Та це не так важливо. Це саме тей хаос думок в моїй голові, що хоч трохи впорядкований в рядки і речення. Пишу що відчуваю, що уявляю, чим живу і в що вірю.

Ви навряд знайдете тут щось корисне, точніше так: ви тут не знайдете нічого корисного. Тому якщо ви якимось дивом натрапили на мій блог і думаєте "що це за дурниці тут написані?", то не нервуйте, просто натисніть "наступний блог" або хрестик на віконечці. Якщо ви хочете висловити свою думку, пишіть в коментарі, вислухаю вас, можливо зроблю якійсь висновки чи навіть зміню щось.

Ну і от зараз саме тей випадок, коли я повинна вже давно спати, бо завтра зрання на пари бігти, а я лежу в ліжечку, зручно вмостившись на ведмедика, і пишу цей запис, який не має в собі нічого окрім послідовності букв, ком і крапок. Ніякого сенсу чи високоморальної думки. Просто запис ні про що.

Та все ж, я повинна була попередити тих, хто читатиме цей блог про що буде йтися в ньому.

Та все ж піду я спати.

Таке от дитятко в рожевій зимовій піжамі бажає вам добра і багато теплих моментів цієї вже доволі прохолодної осені.

Будьте здорові і щасливі:)

Добраніч:*