Записки романтичної натури

Привіт, любий читачу, давно не бачились, правда ж? Встиг засумувати вже чи підзабути про мене? Сподіваюсь, що ні. Все ніяк не вдавалось написати Тобі. Вибач вже мене за цю забудькуватість, зацикленість на своїх проблемах і за те, що покинула тебе на такий довгий час. Обіцяю виправитись.. чесно-чесно! Сьогодні я знову пропоную тобі історію. Нову історію. Ти ж не проти трохи зануритись у потаємні думки незнайомця у вагоні плацкарт, що так зачаровано дивиться у вікно? Стрункий силует все більше здавався знайомим, але обличчя цієї панянки виявилось зовсім чужим. Підійшовши ближче, довелось пояснити, що обізнався, зробити кілька компліментів про її вроду, взяти номер телефону і ніколи не подзвонити та й навряд знову зустріти. Ви спитаєте, навіщо ж брав номер телефону дівчини, якщо не збирався телефонувати. Та тому що було б дуже незручно відмовити, нехай краще потім розчарується, що я не зателефонував, ніж зробити жест неповаги зараз. Таким був типовий день безмежно закоханого ...

За вікном проходив черговий літній день, який, здавалось би, не мав принести нічого нового чи цікавого, адже що може статись з тобою, якщо ти сидиш в чотирьох стінах, щохвилинно оновлюючи свій профіль у соціальних мережах.

(...) За вікном світило сонце, ніби й не було того вчорашнього дощу, навколо все випромінювало лише тепло, калюжі, що все ж лишились, виблискували, відбиваючи проміння сонечка. Малеча під вікном галасувала, кликала друзів, приєднатись до їх забавок. Тож спати було неможливо. Сонечко світило саме в обличчя юної панні, а Коля, що жив поверхом вище, все ніяк не міг відпроситися у своєї мами надвір.  Вона відчинила вікно і з задоволенням вдихнула свіже повітря, воно пахло змінами. Вчорашній дощ і згадки про нього ніби зовсім зникли із пам'яті. Вона крокувала в новий день, не оглядаючись на те, що вчора змусило її заснути, коли ластівки вже прокидались. Тож ранок почався просто  фантастично . Так, саме фантастично, адже вона вже поховала всі свої надії на теплі і сонячні дні і налаштувалася на мокрі, сирі і зовсім непривітні сірі будні. Такою була для неї осінь - крадійкою тепла і сонечка, без яких наша юна леді не могла жити. А тут магічним чином вона отримала ще один ч...

Привіт, мій читачу! Знаю, я давно вже не писала. Але, сподіваюсь, ти все ж заходив, щоб перевірити чи не з'явилась нова публікація. Нехай це самовпевнено, але мені б просто хотілось би знати, що я не даремно це пишу, що хтось то й прочитає, що комусь-то мій допис допоможе чи принаймні відволіче від дурних думок. Тож привіт, я повернулась і сподіваюсь надовго.  Сьогодні я розповім тобі одну історію, тож влаштовуйся зручніше, бери свій улюблений чай і слухай:) За вікном знову дощило і настрій, звісно, був відповідно сумно-меланхолійним, робити нічого не хотілось, тож вона сиділа в інтернеті, гортаючи стрічку новин, в надії знайти все ж щось цікаве. День був схожий на той, що був до нього - сіра буденність і зовсім нічого цікавого. Вона не любила такі вечори ( насправді - ненавиділа ). Саме коли вони наставали, вона могла відчути наскільки вона самотня і як не вистачає когось такого потрібного і важливого, як не вистачає його обійм, поцілунків, та й просто його......

Я люблю мріяти, що колись от я здійсню всі плани на життя, почну подорожувати, писати (дійсно писати) в блог, вивчати нові мови, культури, знаходити друзів по всьому світу,стрибну з парашутом, заведу собаку, оселюсь в якомусь милому будиночку, який оточуватиме неймовірної краси природа, матиму сім'ю, кілька діток, вірних друзів поруч і багато всього іншого. Та мої мрії - то мої мрії, вони бурлять, з'являються, зникають, змінюються, але сьогодні розмова зовсім не про те, про що я мрію, а про те навіщо я мрію.

Це зовсім не буде історія про вічне кохання, наповнена моментами, коли ти читаєш сотні сторінок на одному подиху. Це буде історія, яка не пов ’ язана з реальними подіями, але в якій кожен може впізнати себе або знайомих, історія, яка може зачарувати або ж просто залишити байдужим. Та все ж вона варто того, щоб її розповісти.