Записки романтичної натури

Знаєте, я часто люблю слухати вірші, покладені на музику, на різні філософсько-любовні теми, можливо, така просто моя натура (Я чутливо-романтична натура, яка любить пофілософствувати на свої доволі буденні й мало кому цікаві теми) От і цього разу, всоте прослуховуючи вірші Птицами, я вирішила трохи висловитись на тему інтернет-залежності.

Ранок почався якось не зовсім гарно. Пасмурна погода, дощ за вікном, холод і ніякого бажання вилазити з тепленького ліжечка - ось що очікувало мене з самого ранечка. Дякуючи третій парі я змогла дозволити собі поніжитися побільше в ліжку з філіжанкою кави і перечитуванням теорії до першого семінару. Хоч я не зовсім виспалась, та цей ранок зовсім не можна назвати поганим. 

Чомусь мені пишеться тільки з телефону і коли часу немає, коли є чим зайнятись і є щось важливіше, ніж запис в блозі, та все ж я наважуюсь сісти, трохи зібрати думки докупи і вперед. Так і з'являється якийсь запис. Я знаю, що не стати мені гарним, як то пафосно себе називають сьогодні, "блогером". Я не пишу якісь філософські трактати, не пишу про моду/стиль/косметику, нічого нікому не раджу, не роблю якихось аналізів і характеристик книжок/фільмів/подій. Я пишу для себе, щоб десь висловитись. Мої думки можуть здатись дурними, мрійливими, несерйозними, та якими завгодно. Вони не обмежені в часі і просторі, темах чи ще чомусь. Я пишу про все і про нічого.

Чи було вам колись настільки тепло, що жодних ковдр не треба? Коли звичайне спілкування з певною людиною дарує тепло? Коли просто посміхаєшся від того,що ця людина є в твоєму житті? Коли ти вдячний долі за те, що вона звела тебе з цією людиною? Відчували? Так? Тоді нам з вами є про що поговорити. Адже, саме таке щастя я маю в житті.

Якось так сталось, що блог відійшов на другий план і я не мала нагоди, а можливо просто бажання, писати сюди, та щось вчора стукнуло дитині в голову і я вирішила продовжити. Тому привіт #2.