Записки романтичної натури

Так багато сказано про мам, про їх любов і турботу, а так мало про татусів. А вони заслужили слова подяки не менше. Особливий тип татусів - татусь, в якого донечка. Вони ж бо найбільше мені імпонують. Хоч кожен чоловік стверджує, що хоче синочка. Синочки - то ж круто, вони продовжувачі роду, з ними можна поговорити про машини, поїхати на рибалку і навчити грати в футбол. Але я не бачила жодного татка дівчинки, який би був не щасливий від того, що в нього не син, а дочка.

Початку цього навчального року я чекала, як свята. Бо моє літо видалось аж надто розслабленим і спокійним. А для людини, яка востаннє відпочивала влітку 2014, а цих 2 роки я була постійно в русі, така безмежно зайнята, що не мала часу банально полінуватись, лежачи в ліжку. Стільки ж бо справ було, можливостей і планів. Оглядаючись назад, розумію, яка ж я щаслива була і як мені "в кайф" такий ритм життя. Адже цього літа все було повністю навпаки: часу було аж занадто багато, та й куди себе подіти я геть не знала. Так, хоча я не сиділа цілими днями в інтернеті (їздила до бабусі, допомогала їй, була на морі, їздила в Харків, була справжньою домогосподаркою, прибираючи щодня, готуючи їсти, сидячи з дітками (моїми янголиками: хрещеницею і двоїрідними братиками), намагалася не запускати себе і займалася спортом) всеодно відчувала себе ніяково, адже не було того шаленого ритму, тому й час не так цінувався, він то надто довго тягнувся, то пролітав, як комета. І от я дочекалася ...

Як часто ми хочемо комусь подзвонити, написати чи просто щось сказати, а стримуємо себе. Змушуємо себе перехотіти, бо ж "немає сенсу, то нічого не змінить, та й я, певно, невчасно". І відкладається все в далекий ящик, який наповнюється з кожним разом все більшою і більшою кількістю змарнованих шансів, нездійсненних мрій, даремних сподівань. І не дай Боже тобі дістатись до ящику, бо побачивши таку купу невикористаних можливостей, звісно ж, почнуться сумніви щодо правильності зробленого, точніше не зробленого. Почнуться муки, що треба б було написати/подзвонити/сказати/зробити крок назустріч.

Привіт, любий читачу, давно не бачились, правда ж? Встиг засумувати вже чи підзабути про мене? Сподіваюсь, що ні. Все ніяк не вдавалось написати Тобі. Вибач вже мене за цю забудькуватість, зацикленість на своїх проблемах і за те, що покинула тебе на такий довгий час. Обіцяю виправитись.. чесно-чесно! Сьогодні я знову пропоную тобі історію. Нову історію. Ти ж не проти трохи зануритись у потаємні думки незнайомця у вагоні плацкарт, що так зачаровано дивиться у вікно? Стрункий силует все більше здавався знайомим, але обличчя цієї панянки виявилось зовсім чужим. Підійшовши ближче, довелось пояснити, що обізнався, зробити кілька компліментів про її вроду, взяти номер телефону і ніколи не подзвонити та й навряд знову зустріти. Ви спитаєте, навіщо ж брав номер телефону дівчини, якщо не збирався телефонувати. Та тому що було б дуже незручно відмовити, нехай краще потім розчарується, що я не зателефонував, ніж зробити жест неповаги зараз. Таким був типовий день безмежно закоханого ...