Як часто ми хочемо комусь подзвонити, написати чи просто щось сказати, а стримуємо себе. Змушуємо себе перехотіти, бо ж "немає сенсу, то нічого не змінить, та й я, певно, невчасно". І відкладається все в далекий ящик, який наповнюється з кожним разом все більшою і більшою кількістю змарнованих шансів, нездійсненних мрій, даремних сподівань. І не дай Боже тобі дістатись до ящику, бо побачивши таку купу невикористаних можливостей, звісно ж, почнуться сумніви щодо правильності зробленого, точніше не зробленого. Почнуться муки, що треба б було написати/подзвонити/сказати/зробити крок назустріч.