(...) За вікном світило сонце, ніби й не було того вчорашнього дощу, навколо все випромінювало лише тепло, калюжі, що все ж лишились, виблискували, відбиваючи проміння сонечка. Малеча під вікном галасувала, кликала друзів, приєднатись до їх забавок. Тож спати було неможливо. Сонечко світило саме в обличчя юної панні, а Коля, що жив поверхом вище, все ніяк не міг відпроситися у своєї мами надвір. Вона відчинила вікно і з задоволенням вдихнула свіже повітря, воно пахло змінами. Вчорашній дощ і згадки про нього ніби зовсім зникли із пам'яті. Вона крокувала в новий день, не оглядаючись на те, що вчора змусило її заснути, коли ластівки вже прокидались. Тож ранок почався просто фантастично . Так, саме фантастично, адже вона вже поховала всі свої надії на теплі і сонячні дні і налаштувалася на мокрі, сирі і зовсім непривітні сірі будні. Такою була для неї осінь - крадійкою тепла і сонечка, без яких наша юна леді не могла жити. А тут магічним чином вона отримала ще один ч...