Привіт, мій читачу! Знаю, я давно вже не писала. Але, сподіваюсь, ти все ж заходив, щоб перевірити чи не з'явилась нова публікація. Нехай це самовпевнено, але мені б просто хотілось би знати, що я не даремно це пишу, що хтось то й прочитає, що комусь-то мій допис допоможе чи принаймні відволіче від дурних думок. Тож привіт, я повернулась і сподіваюсь надовго. Сьогодні я розповім тобі одну історію, тож влаштовуйся зручніше, бери свій улюблений чай і слухай:) За вікном знову дощило і настрій, звісно, був відповідно сумно-меланхолійним, робити нічого не хотілось, тож вона сиділа в інтернеті, гортаючи стрічку новин, в надії знайти все ж щось цікаве. День був схожий на той, що був до нього - сіра буденність і зовсім нічого цікавого. Вона не любила такі вечори ( насправді - ненавиділа ). Саме коли вони наставали, вона могла відчути наскільки вона самотня і як не вистачає когось такого потрібного і важливого, як не вистачає його обійм, поцілунків, та й просто його......